Історія школи
В кінці першого десятиліття XX ст. громада спромоглася збудувати шкільне приміщення і 16 березня 1909 року відбулося відкриття школи. Школа була спочатку двокласною, а потім 4-класною. Основними предметами в школі була польська мова, історія Польщі. Учнів у школі було 10-15 чоловік, а під час зимових хуртовин і сильних морозів ще менше. Через нестачу одягу, особливо взуття, багато дітей взимку рідко ходили в школу.
Серед юнаків Липовиці, які домоглись дещо вищого освітнього рівня і прислужились своїм землякам, варто відзначити М.Ю. Лютака, Д.І. Савчина (1866-1944рр.)
Серед юнаків Липовиці, які домоглись дещо вищого освітнього рівня і прислужились своїм землякам, варто відзначити М.Ю. Лютака, Д.І. Савчина (1866-1944рр.)
У 1937 році громада села з ініціативи тодішнього війта Т.Д. Савчина (сина Д.І. Савчина) почала будівництво двоповерхової школи. Щоб оплатити будову (майстри були із с. Ценяви), селяни продали 700 куб. громадського лісу польському багатієві зі Львова Жабокитцькому. Будівництво проводилось на чолі із ценявчиком Миколою Гринишиним і було закінчено в часи Радянської влади на початку 1941 року.
Навчання в школі почалося восени 1945року. В село приїхало працювати дві молоденькі вчительки (старенька А.Д. Вістюк пішла на пенсію): М.Д.Дирів (Сікач) родом з Ясеновця та О.А.Косів. Всього в школі після комплектації набралось 97 учнів. Деякі пішли у перший клас, маючи 12 років. Незважаючи на деякі зовнішні покращення, у всьому відчувалось насильство і постійний обман населення. Школа все більше набувала унікального характеру.
Марія Дмитрівна (завідуюча школою) згадує небувалі труднощі тодішньої роботи вчителів. Навчальні підручники мали тільки вчителі, класні журнали приходилось робити із зошитів, учні писали на газетах і старих плакатах, на клас були 1-2 чорнильниці. Вчителі боялись за своє життя, бо нова влада вимагала хвалити все радянське. І тому постійна небезпека чигала на людей із лісових дебрів.
"Дуже страшні часи були. Ніхто з нас не знав, що з ним буде на наступний день, але працювали на повну силу,"- розповідає М.Д.Сікач (Дирів) почуття глибокої пошани і вдячності завжди відчувається у відгуках липівчан про Марію Дмитрівну.
Деякі учні, закінчивши тоді чотирикласну Липовицьку школу, продовжували навчання (5-й клас) в Лугівській, а потім у Спаській середній школі онук М.І.Бубнюка, першого голови с/Ради Я.В. Дранчук згадує: "Ходили в Лугівську школу пішки босими, навіть ходаки із скатів від машим були не в усіх".
В 1966 р. в Липовиці відкрито десятирічку, першим директором якої стала М.Г.Л Байрак (Яблонська). Прихід у школу вчителів із вищою освітою, в тому числі і місцевих, істотно підвищив навчально-виховний рівень школи, оживив культмасову роботу. З приходом в школу вчителя музики В.Є.Топольницького покращилось симетричне виховання, школярі-музиканти неодноразово були переможцями обласних конкурсів художньої самосвідомості, а в 1976р. лауреатами республіканського конкурсу в м. Києві.
В 1966 р. в Липовиці відкрито десятирічку, першим директором якої стала М.Г.Л Байрак (Яблонська). Прихід у школу вчителів із вищою освітою, в тому числі і місцевих, істотно підвищив навчально-виховний рівень школи, оживив культмасову роботу. З приходом в школу вчителя музики В.Є.Топольницького покращилось симетричне виховання, школярі-музиканти неодноразово були переможцями обласних конкурсів художньої самосвідомості, а в 1976р. лауреатами республіканського конкурсу в м. Києві.
Зросла матеріальна база школи,в 1977 році збудовано пришкільний інтернат для учнів із с. Суходіл, хуторів Мичище і Котівець, та все одно вона ще дуже відстає від вимог часу. На даний час в школі навчається 269 учні. Навчаються учні з Суходолу та Лугів.
Час від часу десятки вихідців з Липовиця, які живуть і працюють за межами району і навіть республіки, навідують село, щоб знову вдихнути напоєний живицею карпатський легіт, охопити зором милі серцю обриси зелених верхів, а найперше знову відчути тепло батьківської оселі, побачити щасливе сяйво пройнятих сльозою материнських очей, а як ні, то вклонитись рідним і дорогим могилам. Приїжджають, бо це їхня, це наша й прадідів земля.